Частини сцени: ліва і права сторона для танцюристів

Французькою боки сцени називають із зали. Côté cour — правий бік сцени, якщо дивитися з глядацьких місць, côté jardin — лівий: таке визначення дають і Вікіпедія, і словничок Le Cratère, національної сцени в Алесі. Для танцюриста, що стоїть обличчям до глядачів, усе навпаки щодо його рук: cour — ліворуч від нього, jardin — праворуч. Уся цінність цих двох слів у тому, що вони не змінюються залежно від того, хто говорить, як лівий і правий борт (bâbord, tribord) на кораблі: хореограф, що сидить у залі, і танцівниця на сцені називають той самий бік. У машиністів сцени навіть є прізвиська: «courriers» — ті, хто працює з боку cour, і «jardiniers» («садівники») — з боку jardin.

Ці назви походять від Комеді Франсез. З 1770 року трупа грає в залі Машин (Salle des Machines) палацу Тюїльрі, яка з одного боку виходить на двір Лувру, а з другого — на сад Тюїльрі. Раніше казали «бік королеви» і «бік короля», за королівськими ложами, що були одна навпроти одної; ці назви зникають з Революцією — після Терору, уточнює методичний буклет театру Габріель Дорзіа (Les Salmanazar, в Еперне). Ходять три французькі мнемонічні підказки. Для глядача — ініціали «J.-C.», як Jésus-Christ: J (jardin) ліворуч, C (cour) праворуч, якщо дивитися на сцену. Для виконавця обличчям до зали — «côté cour, côté cœur» («бік двору — бік серця»), бо серце ліворуч. Вікіпедія додає третю: у слові jarDin є літера D, як droite — права рука актора.

Інші мови не завжди виходять з тієї самої точки зору. Англійська називає боки з погляду виконавця: stage left — ліворуч від нього, коли він дивиться на глядачів, тобто côté cour (праворуч із зали), а stage right — côté jardin (ліворуч із зали); англійці кажуть ще prompt side про бік cour — там, де стояв суфлер. Японська, як і французька, виходить із зали: 上手 (kamite) — праворуч, якщо дивитися з глядацьких місць, тобто cour, а 下手 (shimote) — jardin, згідно з глосарієм японської федерації театральних техніків. Німецька, за Вікіпедією, теж рахує із зали — настільки, що кілька оперних театрів замінили «ліво» і «право» назвами зі свого району, як-от «Berlin» і «Charlottenburg» у Staatsoper Unter den Linden. В інтернеті досі трапляються шпаргалки, що перевертають правило: якщо сумніваєшся, повернися до серця — cour з боку серця, коли ти дивишся на глядачів.

У глибину: авансцена (face) — передня частина сценічного майданчика, найближча до глядачів, а глибина сцени (lointain) — задня частина, яку позначає задня стіна. До авансцени «спускаються», а в глибину «піднімаються»: словничок Le Cratère нагадує, що колись сцена була похилою, а буклет Salmanazar — що вона й досі буває трохи нахилена до зали, щоб глядачам було краще видно. Просценіум (avant-scène, або proscenium) — частина перед порталом сцени, а рампа — ряд світильників уздовж цього переднього краю, звідси вираз «у світлі рампи». Англійська зберігає той самий образ схилу: downstage — до глядачів, upstage — до глибини.

Якщо перетнути ширину (праворуч із зали, центр, ліворуч із зали) і глибину (авансцена, середина, глибина сцени), виходить дев’ять зон, зрозумілих усім: центр авансцени, центр сцени, глибина ліворуч (із зали) тощо. Багатомовний театральний глосарій CBTIJ у Бразилії, до речі, перекладає «downstage right» як face jardin (авансцена ліворуч із зали), а «upstage right» — як lointain jardin (глибина ліворуч із зали). Англомовні посібники користуються тією самою сіткою 3 × 3 зі своїми скороченнями (DSL, DSC, DSR, CSL, CS, CSR, USL, USC, USR), завжди з погляду виконавця: їхній downstage left — це твоя авансцена праворуч, якщо дивитися із зали (face cour). Для колективу цих дев’яти назв майже завжди досить; далі уточнюють кроками чи метрами, наприклад: «глибина ліворуч із зали, за два метри від бічної завіси».

Збоку бічні завіси (pendrillons) — вузькі завіси, часто з чорного оксамиту, — ховають куліси; буклет Salmanazar уточнює, що їх вішають одну за одною з обох боків, щоб можна було виходити на сцену й іти з неї. Так сцена ділиться на послідовні плани від авансцени до глибини, і словничок Le Cratère говорить про один софіт (herse) на кожен план: вийти «на другому плані, з боку jardin» означає конкретний прохід між двома бічними завісами, ліворуч, якщо дивитися із зали. Куліси — простір, якого глядачі не бачать, за бічними завісами й задньою стіною. Запиши для кожного танцюриста, з якого боку й на якому плані він виходить на сцену і йде з неї: танцюристові, який іде за куліси праворуч (із зали) і має повернутися зліва, потрібен шлях позаду.

Не всі місця рівноцінні в очах глядача. Американський посібник з режисури Александера Діна й Лоуренса Карри, Fundamentals of Play Directing, у переказі одного навчального видання для режисерів, ранжує шість зон від найсильнішої до найслабшої: центр авансцени, потім центр глибини, авансцена праворуч від виконавця, авансцена ліворуч від нього, глибина праворуч від виконавця і, нарешті, глибина ліворуч від нього. Якщо дивитися із зали, це дає: центр авансцени, центр глибини, авансцена ліворуч, авансцена праворуч, глибина ліворуч і глибина праворуч. Основна ідея проста: що ближче й центральніше стоїть виконавець, то більше він притягує погляд. Це не закон, а композиційна умовність, і інші джерела частково їй суперечать.

Для танцю художник зі світла Том Скелтон (Tom Skelton) ще 1955 року писав у Dance Magazine, що театральна сітка з шести зон нічого не дає: танцюрист за одну рухову фразу перетинає кілька зон. Натомість він ранжував траєкторії: спершу центральна вісь від глибини до авансцени, потім діагональ із глибини праворуч (якщо дивитися із зали) до авансцени ліворуч, далі друга діагональ, а тоді коло діаметром близько 4,5 м у центрі. Матеріали з танцю міністерства освіти Нового Південного Уельсу, навпаки, вважають сильною зону глибини праворуч із зали (lointain cour), де сходяться задня й бічна стіни. Нарешті, буклет Salmanazar переказує французьку традицію: jardin (ліворуч із зали) нібито «добрий» бік, звідки виходить герой, а небезпека приходить з боку cour.

Для групи ці рейтинги корисні насамперед, щоб вирішити, кого куди поставити. Соліст або кульмінаційний момент охоче йдуть у центр авансцени; група, яка має лишатися присутньою, але не перетягувати увагу, може тримати глибину сцени; діагональ дає рух і глибину й дає змогу швидко перетнути всю сцену. Але все залежить від місця глядача. Це проста геометрія: з крісла збоку частина сцени, близька до цього боку, зникає за порталом, а танцюриста в глибині може затулити той, хто стоїть перед ним. Тож перевіряй свої побудови з кількох місць у залі, а не лише з центру.

Французька театральна лексика не встановлює нумерації сцени: у словничках, прочитаних для цього посібника, її немає, і кожен колектив вводить свою. Варто знати дві іноземні системи. У Японії на передньому краї сцени в центрі стоїть 0, а далі 1, 2, 3 в обидва боки з кроком 90 см — половина кена, старої японської міри, за даними оператора театральних залів Theatre Workshop. У США помічниця режисера мюзиклів описує ту саму ідею: ряд цифр з 0 у центрі й позначкою кожні два фути, тобто приблизно 61 см. Обери крок, запиши його на своєму плані й тримайся його від студії до сцени.

Самі мітки — це маленькі шматочки клейкої стрічки на підлозі. Гафер (gaffer), дуже поширений у сценічній роботі, рветься руками і, якщо він якісний, знімається без слідів; англомовні називають ці позначки spikes. Англійська Вікіпедія описує звичайну практику: маленький хрестик — місце виконавця, літера L — меблі чи елемент декорації, окремий колір для кожної людини чи елемента, коли міток стає багато, і люмінесцентна стрічка, коли своє місце треба знайти в темряві. Центр завжди заслуговує на свою мітку: згадана вище помічниця режисера ставить велику літеру T у центрі авансцени й ще одну мітку в самому центрі сцени.

Став якомога менше міток: тільки на місцях, які мають бути точними, — де танцюрист має потрапити точно у світлову пляму чи стати на правильній відстані від іншого. Японський глосарій для акторів нагадує, що люмінесцентну стрічку видно й із зали, тож її варто клеїти небагато. Чимало залів, що приймають танцювальні вистави, стелять чорний танцювальний лінолеум (технічний райдер MC93 у Бобіньї перелічує його смугами по 1,5 м): запитай у технічного керівника зали, яку стрічку можна на нього клеїти, і знімай мітки однієї постановки, перш ніж ставити мітки наступної, або змінюй колір, щоб не змішати дві хореографії.

Золоте правило вміщується в одне речення: одна система на колектив і точка зору в кожній вказівці. Якщо твій колектив говорить «праворуч із зали» (як французи кажуть cour) і «ліворуч із зали» (jardin), уникай голих «праворуч» і «ліворуч»; якщо він працює з номерами, кажи «2 праворуч із зали», а не просто «2 праворуч». Запиши обрану систему вгорі плану кожної побудови, зі стрілкою в бік глядачів, щоб новенький прочитав її без пояснень. А коли вказівка йде із зали, наприклад від хореографа в першому ряду, нагадай, що «праворуч із зали» — той самий бік і для нього, і для танцюристів: саме для цього такі слова й уживають.

У студії глядачів зазвичай заміняє дзеркало: авансцена — з боку дзеркала, а бік, що праворуч із зали (cour), лишається ліворуч від танцюриста, який дивиться в дзеркало. Перенеси орієнтири сцени в репетиційну залу з тим самим центром і тим самим кроком, як радить сайт з методики класичного танцю Ballet Curriculum: номери перед дзеркалом на заняттях, ті самі номери на краю сцени в день виступу. Плануй і репетиції спиною до дзеркала, бо на сцені вже не буде відображення, щоб себе виправити; у журналі Dance Informa одна танцівниця згадує, як лякали її такі репетиції перед самим технічним тижнем. А якщо показуєш зв’язку обличчям до колективу, скажи про це: твої рухи тоді доходять дзеркально.

Потім дай кожному його місце, побудову за побудовою: план на кожну побудову з ім’ям чи номером кожного танцюриста кращий за довге усне пояснення. Далі вивір усе на справжній сцені. Словничок Le Cratère наводить вислів «on verra à la rampe» — «побачимо біля рампи», тобто коли репетируватимемо на сцені: відстані змінюються, виходи не завжди припадають туди, де їх чекали. Прогін «по-німецьки» (filage à l’allemande) — той, що, за Вікіпедією, додає розстановку, — добра нагода поставити останні мітки. І наостанок сядь у залі — у центрі, а потім збоку, — щоб перевірити, що нікого не затулено.

Stancz — застосунок для хореографії, що допомагає підготувати розстановку танцюристів: ставиш їх на сцену в масштабі, вибудовуєш побудови одну за одною, а переходи анімуються під твою музику — у 2D-вигляді згори, у 3D і з погляду із зали. Ним можна користуватися в браузері комп’ютера, PC чи Mac, без встановлення, а також як застосунком для iPhone, iPad і Android з тим самим акаунтом. Він безкоштовний до 3 хореографій по 4 побудови в кожній, а далі є платна підписка. У ньому 19 готових побудов — заготовлених форм, що підлаштовуються під кількість танцюристів, — і до 500 танцюристів в одній хореографії.

У 2D-вигляді сцену намальовано в справжніх розмірах, у метрах: типово 10 × 6 м, з підписом «СЦЕНА · 10,00×6,00 м». Згори й ліворуч ідуть лінійки з поділками: цифра на кожному метрі й риска кожні 50 см, від 0 у лівому куті; дві пунктирні центральні лінії, завжди видимі, перетинаються посередині. «АВАНСЦЕНА» написано під переднім краєм, унизу плану, з боку глядачів, а «ГЛИБИНА СЦЕНИ» — над заднім краєм; можна показати «Сітку», прив’язати до неї танцюристів («Прив’язка») і показати їхні номери. Боків план не підписує: глядачі внизу, тож права частина плану — це праворуч, якщо дивитися із зали, тобто côté cour, або stage left англійською. На сцені 10 м цифра 7 на верхній лінійці припадає за 2 м від центру, праворуч із зали.

«Вигляд із зали» відповідає на питання, яке ставиш собі, сидячи в залі. У розділі «Твоє місце» обираєш іменоване місце («Партер, центр», «1-й ряд», «1-й ряд праворуч», «Ліворуч», «Праворуч», «Журі», «Балкон», «Камера») або торкаєшся крісла на «Плані зали», де позначено ліворуч і праворуч; камера переходить туди й бере колектив у кадр, а потім вигляд показує, хто прихований і за ким, або що «З цього місця видно всіх». 3D-вигляд показує ту саму побудову в об’ємі. Поділитися хореографією в режимі «Лише перегляд» — безкоштовно: кожен танцюрист її переглядає, а «Підсвітити мене» виділяє його власного танцюриста. Обмеження — без прикрас: немає експорту в PDF, не можна редагувати вдвох чи більше одночасно і немає управління школою.