Схема сцени для танцю: як намалювати план виступу

План сцени (англійською «stage plot») — це схема сцени згори, з висоти пташиного польоту. Він показує, де стоїть кожен виконавець, а також елементи декорацій і обладнання. Для звуку й світла на ньому позначають і розташування моніторів (wedges), мікрофонів, DI-боксів і точок підключення живлення. Для танцювального виступу головне призначення — розстановка виконавців, декорації та світловий план: детальні позначення звуку потрібні здебільшого для концертів і сучасної музики.

Його варто відрізняти від суміжного документа — «input list», що зіставляє входи з каналами мікшерного пульта й слугує інструкцією для комутації. Ці документи доповнюють один одного, але різні: input list веде пульт, а план сцени — фізичну організацію сцени.

У живому виконавському мистецтві розрізняють ще два взаємодоповнювальні креслення. Генеральний план (plan de masse) — вигляд згори, що охоплює сцену, куліси, залу, робочі галереї, штанкети й пересувне обладнання, з лінією краю сценічного планшета й віссю сцени. Розріз (plan de coupe) — вигляд збоку на залу, сценічну коробку, трюм і штанкети. Разом вони дають повне уявлення про простір.

Чотири головні орієнтири сцени — авансцена (face), глибина сцени (lointain) і два боки, які французи називають cour і jardin. Авансцена — передня частина сцени, найближча до глядачів; глибина сцени — задня частина, найвіддаленіша від глядачів, яку позначає задня стіна навпроти авансцени. Ці дві осі структурують будь-яке прочитання розстановки.

Класична пастка для початківців — cour і jardin, які у Франції ЗАВЖДИ визначають з погляду глядача, ніколи — виконавця. Côté cour — правий бік сцени, якщо дивитися із зали (отже, ліворуч від виконавця, що стоїть обличчям до глядачів); côté jardin — лівий бік, якщо дивитися із зали (отже, праворуч від виконавця). Французька мнемоніка: «J.-C.», як Jésus-Christ, — J (Jardin) ліворуч і C (Cour) праворуч, якщо дивитися із зали. Варіант для виконавців: «côté cour, côté cœur» («бік двору — бік серця»: серце в актора ліворуч, отже, і cour у нього ліворуч). Ці терміни походять із традиції: вони з’являються, коли Комеді Франсез займає зал Машин (Salle des Machines) у палаці Тюїльрі, близько 1770 року; один бік виходив на двір Лувру, другий — на сад Тюїльрі. Раніше казали «бік короля» і «бік королеви», але після Революції від цих назв відмовилися.

Якщо працюєш з англомовними джерелами, стеж за зміною точки зору. В англійській stage left і stage right визначають з погляду виконавця, що стоїть обличчям до глядачів (stage left — ліворуч від нього), тож для того, хто дивиться із зали, вони навпаки. Upstage означає до глибини сцени, downstage — уперед; ця термінологія походить від старих похилих сцен (raked stage), нахилених до глядачів, де піти «upstage» означало фізично піднятися назад. Center stage — центральна ігрова зона, найпомітніша.

На плані сцени має бути вказано масштаб. У франкомовному живому мистецтві найчастіше згадують 1:50 (1 см на плані = 50 см у реальності); уживають і 1:100 (1 см = 1 м), а робочі масштаби бувають від 1:20 до 1:125. У звукопідсиленні й сучасній музиці англомовні джерела радше називають 1/4 дюйма на 1 фут. Отже, масштаб — це умовність, яку треба обрати й чітко позначити, а не єдине правило.

Етапи, щоб скласти план: 1) зібрати інформацію (розмір і форма сцени, нерухомі елементи на кшталт дверей і колон); 2) визначити масштаб; 3) накреслити контур сцени та її постійні елементи на міліметровому папері чи в програмі; 4) розмістити кожен елемент за допомогою символів і колірного коду; 5) додати легенду й рядок контактів (ім’я, телефон або ел. пошта, дата й версія). Серед згаданих інструментів — Vectorworks, SketchUp, AutoCAD і спеціальні онлайн-генератори. Stancz, вебінструмент для розстановки й візуалізації побудов у 2D, 3D і з погляду глядача, теж може стати в пригоді, щоб спланувати розстановку виконавців і поділитися нею.

План у масштабі має цілком конкретне практичне застосування: перенести на сцену розміщення прожекторів, виміряне на плані, розподілити бічні завіси, накреслити межі видимості й лінії, за якими глядачам відкривається закуліс’я, розрахувати висоту падуг і кути розсіювання звуку. Паперовий план і далі незамінний, щоб міряти й розмічати просто на підлозі. Щоб зрозуміти рамку: портал сцени — нерухомий елемент, що обрамлює отвір між залою і сценою, з підлогою авансцени в основі; саме цей отвір може закрити протипожежна завіса. Позаду нього «арлекін» (manteau d’Arlequin), який ще називають пересувним порталом, регулює ширину й висоту отвору відповідно до розмірів декорацій.

Порядок передачі усталений. Майданчик, що приймає виступ, надає розріз і генеральний план сцени, включені в його технічний райдер (fiche technique); колектив наносить на них розміщення своїх декорацій і світла. Разом ці документи стають «стрижнем, без якого технічні команди на місці не обійдуться». Отже, план сцени — не окремий документ: він вписаний в обмін між майданчиком і колективом.

Головний технічний керівник (régisseur général) за технічним райдером (майданчика й колективу) визначає умови прийому й керує монтажем і проведенням вистав. Райдер майданчика вказує розміри сцени, типи штанкетів, граничне навантаження підйомних механізмів, місткість зали й наявне обладнання; колектив зазначає свої потреби у світлі, звуку, персоналі й декораціях (лебідки, розтяжки тощо). Щодо світла, план розміщення визначає тип, позицію, спрямування, налаштування й колір прожекторів, а партитура вистави (conduite) у хронологічному порядку перелічує команди («tops») та ефекти, які треба виконати під час виступу.

Технічний райдер має вказати мінімальні розміри сцени й потрібну машинерію (чи вміститься декорація? чи підходить сцена?), дати опис і фото сценічних елементів і назвати технічних відповідальних колективу з їхніми контактами. Він має договірну силу: будь-який пропуск фінансово зобов’язує продюсера. Золоте правило, яке наводять джерела: писати лише суттєве, щоб тебе зрозуміли.